Добір з місцевих і селекційних сортів
Більшість сортів вівса Росії, Україні й ін. країн СНД виведено методом індивідуального або масового добору з місцевих зразків і селекційних сортів. Найбільш часто застосовують індивідуальний добір.
Застосування в широких масштабах індивідуального добору з готових зразків у селекції вівса визначається тим, що дана культура сильно піддається спонтанному мутагенезові, спонтанній гібридизації, а також гексаплоїдною природою культурних видів: це веде до дуже повільного вищеплення багатьох рецесивних ознак, не помічених селекціонерами, і виявляється в більш пізніх поколіннях. У результаті добір з того самого сорту або зразка на одній або декількох селекційних станціях призводить до створення декількох сортів.
Так, у Швеції на Свалёфській селекційній станції добором з американського сорту Мільтон були отримані славнозвісні у післявоєнний період сорти Золотий Дощ і Победа, що належать до різних різновидністій. Для посилення мінливості і виявлення нових форм створюють спеціальні умови провокаційні інфекційні фони, підзимні висівання ярих сортів, весняні озимих і т.д.
Таким методом отримані сорти Мид-Саутс (США), Вікторія і цінний за якістю зерна, скоростиглий і стійкий до ушкодження шведською мухою сорт Кіровський.
Гібридизація
Основний метод селекції вівса у всіх країнах світу гібридизація з наступним індивідуальним або масовим добором. Цей метод дозволяє створити і відібрати форми, що сполучають позитивні ознаки батьківських форм. Батьківські пари для схрещування підбирають на основі еколого-географічного принципу з урахуванням елементів продуктивності, проходження окремих фаз вегетації, тривалості вегетаційного періоду, стійкості до хвороб і шкідників, якості продукції й ін. Використовують внутрішньовидові і міжвидові схрещування. При міжвидовій гібридизації найбільш часто використовують 42-хромосомні види, між якими схрещування здійснюються легко. До них відносяться схрещування вівса посівного з візантійським, вівсюгом звичайним, південним і середньоземноморским.
Цінними якостями володіють багато гібридів вівса посівного з вівсом візантійським. Прикладом може слугувати сорт Льговський 1026. Шляхом гібридизації вівса візантійського з вівсюгом звичайним у США виведені сорти універсального використання Рапід і Мейза.
Успішно проходить гібридизація між тетраплоїдними (28-хромосомними) видами. Схрещувати різнохромосомні види складніше. Встановлено, що гібридизація вівса посівного і візантійського з вівсом абісинським, Вавилова і бородатим удається краще, коли як материнський компонент використовується тетраплоїдний вид. Гібридизацію гексаплоїдних і диплоїдних видів здійснюють через посередників, якими слугують тетраплоїдні види. Для одержання плідного потомства в гібридів F1 подвоюють число хромосом.
Використовують прості і складні схрещування в залежності від кількості форм, що беруться в гібридизацію. При вдалому підборі двох вихідних форм (просте схрещування) отримані позитивні результати, що видно за підсумками світової селекції і на прикладі вітчизняних сортів Вікер, Краснодарський 73, Льговський 78, Орловський, Сидабрес, Синельниковський 21, Чернігівський 83, Ювілейний. Методом складної гібридизації з використанням декількох батьківських форм (від трьох і більш) створені сорти Обрій, Львівський 1, Мирний, Скоростиглий, Стендський жовтий, Хібіни 2, Черкаський 1.
Для посилення цінних ознак застосовують насичуючі схрещування, або беккроси. При гібридизації екологічно близьких форм досить двох-трьох беккроссів, щоб відновити тип рекурентного батька й одержати значну мінливість для подальшого добору; при схрещуванні віддалених форм проводять 56 беккроссів, що дозволяє зберегти основний тип відселектованого сорту і закріпити потрібну ознаку. Найбільш широко застосовують метод беккроса в селекції на імунітет.
Особливо необхідні беккроси при міжвидовій гібридизації з дикоростучими видами, коли потрібно перебороти кілька негативних ознак (осипання зерна, висока плівчастість та ін.). Зчеплення потрібної ознаки з небажаним переборюють шляхом одержання транслокацій різними мутагенними факторами.
У селекції зимуючого вівса на стійкість до борошнистої роси широко використовують A. ludoviciana. У результаті східчастої гібридизації його з зимуючими сортами посівного вівса створені цінні лінії з зерном культурного типу, що мають стійкість до борошнистої роси і нематоди.
Створення гібридних сортів ряду культур можливо завдяки використанню гетерозису. Зустрічаються повідомлення про гетерозис у деяких гібридних комбінацій вівса. Ген часткової чоловічої стерильності відкритий на диплоїдному рівні, однак перенос його в культурні гексаплоїдні види є досить складним.
Мутагенез
У вівса часто зявляються спонтанні мутанти. Добре відомі фатуоїди. Вони за багатьма ознаками схожі на рослини сорту, але їх зерна мають підківку, грубі ості, густе опушення. Від вівсюга фатуоїди відрізняються коротким періодом фізіологічного дозрівання.
У сортів вівса візантійського відщепляються стерилоїди, схожі на вівсюг стерилис. Спонтанно зявляються мутації, що ведуть до гігантизму.
У багатьох країнах успішно застосовують штучний мутагенез за допомогою хімічних і фізичних мутагенів. Великі перспективи має запилення квіток вівса опроміненим пилком. В останні роки в селекції вівса застосовують метод індукованого мутагенезу, яким у США отримані сорти, стійкі до стеблової і корончатої іржі: Florad, Alamox, Florida й ін. У Росії із використанням хімічних мутагенів отримані районовані сорти Зелений (мутант сорту Краснодарський 73) і Білозерний (мутант сорту Орел).