Основний напрям селекції проса — продовольче, тобто створення сортів для виробництва крупи. Сорти повинні мати високий врожай (5—6 т/га), мати вирівняне і крупне зерно, з масою 1000 зерен 8—9 г, низькою плівчастістю 12—14% і виходом крупи 82—85% з високими кулінарними властивостями каші. Цілі селекції проса можуть бути досягнуті шляхом використання гібридизації, індукованого мутагенезу, поєднання мутагенезу і гібридизації з подальшими доборами чи ж шляхом селекції на гетерозис. У перспективі можливо також використання поліплоїдії і, можливо, клітинної селекції і генної інженерії.
При використанні гібридизації в селекції проса важливого значення набуває підбір батьківських форм. Найбільш ефективними при трансгресивній і комбінативній селекції проса є різні типи насичуючих, конвергентних і інших складних схрещувань, що забезпечують можливість поєднувати в одному генотипі цінні властивості і ознаки, розосереджені в різних сортах, зразках колекції і в створених селекційних зразках. Залишається ще абсолютно невикористаною в практичній селекційній роботі з просом віддалена (міжвидова і міжродова) гібридизація. У цьому напрямі особливо бажане отримання просо-соргових гібридів.
При роботі з гібридами проса основним є метод індивідуального (лінійного) добору. Вельми перспективно використання різновиду цього методу — ОСП (одне сім’я на потомство), з використанням закритого грунту, штучного зараження сажкою і меланозом з метою прискорення селекційного процесу і підвищення ефективності селекції.
Багато селекціонерів при оцінці гібридів відзначали потужність розвитку і підвищену плодючість першого покоління природних і штучних гібридів проса. У багатьох міжсортових гібридів F1 ефект гетерозису виявляється вже з моменту появи сходів; у більшості гібридів сходи з’являлися на добу раніше і більш дружно, ніж у батьківських форм. Крім того, гібридні рослини кущилися на 2—4 дні раніше, інтенсивніше наростали, ніж вихідні сорти. До часу викидання волотей гібриди F1 перевершували високорослий батьківський сорт по висоті рослин на 15—23 см (25—36%), а по масі кореневої системи — на 22—47%. По урожаю зерна найбільш продуктивні гібриди перевершували кращого з своїх батьків на 20,6—73,0%. Інший можливий шлях реалізації програми гетерозисної селекції проса може полягати в створенні стерильних по пилку аналогів материнських форм і закріплювачів їх стерильності, а також в доданні відновної здатності батьківським компонентам гібридів. На жаль, ще не виділені форми проса з ЦЧС.
Селекція на стійкість до хвороб та шкідників
Сажка (Sphacelotheca panici miliacei) відноситься до найбільш шкідливих хвороб проса. Вона поширена повсюдно і виявляється в період викидання волотей, які повністю руйнуються, а замість них утворюється довгасте здуття, заповнене спорами збудника. При ураженні проса сажкою знижуються урожай, якість зерна, вихід пшона, погіршується смак каші, а у випадках сильного зараження зерно стає непридатним у їжу через забруднення його спорами сажки.
Стійкість до місцевих популяцій сажки домінує над сприйнятливістю. І.В.Яшовській встановив, що стійкість до сажки контролюється домінантними алелями гена Sm1 (smut), що раніше позначалося Sph, і виявляється як вертикальна стійкість. Ідентифікація рослин проса по стійкості-сприйнятливості до сажки можлива лише у фазі після викидання волотей в розсадниках зі штучним зараженням спорами насіння до посіву.
Найбільш сприятливі умови для зараження рослин сажкою створюються за температури грунту близько 24°С під час проростання насіння і хламідоспор сажки і за достатньої вологості. У таких умовах і при заспоренні насіння в дозі 0,5—1% від маси насіння частка уражених рослин у сприйнятливих генотипів досягає 90—95%. З використанням гена Sm1 були виведені і районовані сорти проса, стійкі до поширених місцевих популяцій сажки (Веселоподолянськая 632 та ін.).
Меланоз або підплівкове ураження ядра, що викликається бактеріями (смугастий бактеріоз і штриховий бактеріоз), завдає великого збитку урожаю і його якості. Для зіпсованого ядра характерні ознаки ураження у вигляді темних крапок, білястих плям з темними вкрапленнями різних поєднань і розмірів, що охоплюють до 60% поверхні і темні, частіше чорні плями. При ураженні ядра меланозом різко знижується вихід крупи і погіршується якість каші. В більшій мірі вражаються форми проса з неповністю зімкнутими квітковими плівками. Поки не знайдено джерел і донорів стійкості до цієї хвороби, проте виділені сорти, що порівняно менше вражаються меланозом — Саратовське 853, Оренбурзьке 42 та ін.
Зі шкідників найбільшої шкоди наносять просяний комарик, стебловий (кукурудзяний) метелик, просяна жужелиця, хлібна смугаста блоха, цикади і тріпси.